Тигролови



Категории Iван Багряний ()Ў ./ 13 Клас (hid)Ў ../../SCHOOL/13class/

Оригинал Дихаючи полум'ям i димом, летiв на схiд дракон. У вагонах-коробках вiн вiз тисячi людей на каторгу. Iнколи спецешелон зупинявся, i тодi сам начальник поïзда бiг i перевiряв, чи на мiсцi арештований Григорiй Многогрiшний. Коли приïхали на мiсце, до океану, виявилося, що арештант утiк, i сотнi вигнанцiв з вiтчизни порадiли за свого мужнього товариша. Цим же шляхом ïхав блискучий i комфортабельний Тихоокеанський експрес нумер один, везучи привiлейованих пасажирiв, шукачiв пригод, у казковий край, ельдорадо. Адже там водилися усурiйськi тигри, чарiвний корiнь женьшеню, котрих описав Арсеньєв у знаменитому творi Дерсу Узала. Цим поïздом ïхав майор Медвин, зверхньо поглядаючи на пасажирiв, якi, на його думку, рано чи пiзно опиняться в нього пiд слiдством. Тут йому повiдомляють, що втiк засуджений на 25 рокiв авiатор Многогрiшний, котрого майор допитував i мучив два роки, а все-таки не мiг зломити, тому й ненавидiв. А перед утiкачем була безмежна чотириярусна тайга. Вiн бiг нею до знесилення, знаходив якiсь корiнцi та ягiдки, щоб пiдкрiпитися. Довелося забрати в бурундучка горiхи — його запас на зиму, i це був єдиний злочин юнака. У тайзi не видно було нiяких ознак людського життя. Тiльки на березi рiчки знайшов iржавий нiж. Почувши крик про допомогу, кинувся рятувати мисливця, на якого напав ведмiдь, i втратив свiдомiсть. Коли Григорiй Многогрiшний прийшов до тями, то побачив себе у свiтлицi, схожiй на ту, що була вдома; побачив дiвчину, яку звали Наталкою, як i його сестру, й жiнку, схожу на його матiр. Це була родина тигроловiв Сiркiв, вихiдцiв з Украïни. Вiн урятував Наталку, а Сiрки виходили його, не питаючи, хто вiн i звiдки. Григорiй дiзнався, що Сiрки ловлять тигрiв живцем i здають ïх у Хабаровськ. За це ïм платять товаром — так i живуть. У цей край приïхали морем давно, потихеньку освоювали пущу. При роботящих руках тут роздолля — i лiс, i риба, i звiр, i ягода, i хлiб родить, — тiльки працюй. Це була нова, щасливiша Украïна, де селища розташованi за сотнi кiлометрiв одне вiд одного, але називалися: Киïв, Чернiгiвка, Полтавка, Катеринослав. Сiрчиха розпитувала про нинiшню, справжню Украïну, i Многогрiшному не хотiлося засмучувати ïï, розказувати, яке лихо там скоïлося й коïться. Коли Григорiй одужав, Сiрки взяли його з собою полювати на iзюбрiв (оленiв), молодi роги яких були сировиною для цiнних лiкiв. Юнак подружився з Грицьком, сином Сiрка, закохався в Наталку. Але й вiн i вона були гордими, не признавалися в цьому навiть собi. Тiльки змагалися мiж собою. Наталка володiла мисливськими навичками нарiвнi з чоловiками. Григорiй теж виявився вправним стрiльцем, смiливим i допитливим мисливцем. Настала осiнь. Грицько i Григорiй оселилися на дальнiй Сiрковiй заïмцi, ловили рибу, стрiляли качок i носили сiно, ïли виноград. Аж тут Григорiя вкусила гадюка, i нiяке лiкування не допомагало. Та за чотири днi органiзм сам подужав отруту. Тут приïхала Наталка. Побачивши, що хлопцi живi-здоровi, зробила навмисно байдуже лице. Взимку Сiрки й Григорiй полювали на бiлок. Одного разу, блукаючи самотою, Григорiй натрапив на стадо вепрiв. Довелося залiзти на дерево. На морозi довго не всидиш. Пiшов у завiрюху, без сiрникiв, без путньоï зброï. I заблукав. Присiв вiдпочити та й заснув. Прокинувся вiд того, що його лизав Наталчин пес Заливай. Дiвчина його вiдшукала. Пiшли далi й заблукали вже вдвох. Довелося пересиджувати хуртовину в бурянi пiд скелею. Наталка бiля нього задрiмала, А вiн не втримався й поцiлував ïï крадькома.  Наталка прокинулася, спалахнула й пiшла геть, а юнак довго мучився, картав себе, думаючи, що образив дiвчину. Йшли додому безупинно день i нiч, щоб устигнути на Рiздво. I таки встигли, вiдсвяткували, додержуючись усiх зворушливих i поетичних народних обрядiв. Пiсля свят Гриць iз Григорiєм вирушили до Хабаровська — поздавати хутро, поновити контракти, набрати боєприпасiв та оформити дозвiл на зброю. У вагонi зустрiли украïнських заробiтчан, тисячi яких зiрвано з мiсця й кинуто по всiх свiтах. Поряд ïхали ешелони з репресованими, i Григорiя обсiли чорнi думи. Вiд Сiркового знайомого охотiнспектора дiзналися, що багато начальникiв заарештовано, i сюди, на край свiту, дiйшла хвиля арештiв. Хлопцi навезли Наталцi цукерок, духiв та гребiнцiв, а вона назвала ïх дурнями й сказала, що краще 6 привезли пiстолет того, хто намагався на них напасти. Сiрки вирушили на ловлю тигрiв. Григорiй замiнив ïм ïхнього загиблого сина Миколу. Йшли з легким вантажем, просуваючись де верхи, а де на лижах. Натрапили на лiсову газету. На снiгу було написано Фiйона Медвину привiт передавала. Григорiя аж струснуло — невже тут той самий слiдчий, який катував на допитах? I пригадав розмови про те, що в тайзi збудовано силу вiйськових об'єктiв, енкаведисти нишпорять скрiзь, очищаючи тил вiд ворогiв народу. На Змiïнiй падi розпочалося захопливе й небезпечне полювання на живого тигра. Вiд швидкостi i вправностi кожного мисливця залежить життя iнших. Сiркам вдалося впiймати кiшку. Для неï зробили дерев'яну клiтку, яку поставили на лижi. Коли повернулися в свiй намет, виявили, що хтось забрав шкурку соболя й спирт. Це мiг бути iльки хтось чужий, бо наважився порушити тайговий закон i взяти уже. Григорiй знайшов на снiгу недопалок, i серце його стиснулося — такi цигарки завжди курила одна людина. Вiн кинувся в погоню i здогнав сани. Конi шарпнулися, i з них вивалилося двоє вiйськових. Многогрiшний вистрелив у товарiща слєдоватєля i написав на снiгу, що це зробив вiн, щоб нiкому iншому не довелося вiдповiдати. Григорiй зрозумiв, що за одним разом втратив i ворогiв, i друзiв, i спокiй. Аж раптом... Наталка! Юнак сказав ïй, що зробив те, що повинен був зробити, — убив дракона. Вона нiчого не бачила... Вiн пiде далеко звiдси, а вона потiм розкаже своïм. Наталка з болем, жалем i любов'ю в голосi спитала, куди ж вiн пiде... можна переховатися в нетрях. Григорiй заперечив: це великий собака. Вiн вiдбивав безвинним людям печiнки, ламав костi, видряпав би й серце, якби дiстав. Його вiн мучив два роки, потiм вiдправив до божевiльнi. I все лише за любов до своєï батькiвщини. Йому, Григорiєвi, вдалося втекти, його знову впiймали й мучили, потiм засудили на 25 рокiв каторги. Вiн знову втiк — вистрибнув на ходу зi скаженого поïзда. I, на щастя, потрапив до них, Сiркiв. Як каже ïхня мати, смiливi завжди мають щастя. Наталка припала до нього й залилася плачем, поцiлувала його, вклавши в цей поцiлунок усю душу. Вiддала свою зброю, показала дорогу й пiшла. Григорiй хотiв одразу йти в Бiробiджан, але не попрощатися з Сiрками не мiг. У старих все валилося з рук. Сiрко подумки порiвнював Григорiя з гордим тигром. Аж ось i ïхнiй названий син. Став на колiна перед Сiрчихою, як перед власною матiр'ю, прощаючись навiки. Зблiдла Наталка вискочила з хати, прочитавши в очах юнака вiдповiдь на своє нiме питання. Ввiйшла знову, одягнена, як на полювання, взяла за руку Григорiя i попросила батькiв ïх благословити, бо вона йде з ним. Батьки зрозумiли, що це щастя дочки, й благословили дiтей. Однiєï ночi на Маньчжурському кордонi зчинилася тривога. Ловили порушникiв кордону. Це були двоє на лижах i величезний пес. Вони в одному кiнцi селища пiдпалили копицю сiна та колоду з набоями, прикордонники побiгли туди, а втiкачi спокiйно перейшли кордон навпроти селища. Закоханi 'дали волю своïм почуттям. Наталка нагодувала пса, прив'язала до його нашийника записку й вiдправила додому, щоб повiдомити, що вони в безпецi. В усiх газетах надрукували сенсацiйне повiдомлення про озброєну банду ворогiв народу на чолi з Григорiєм Многогрiшним, яка вбила начальника особового вiддiлу НКВД Медвина, славного i доблесного чекiста, що в боротьбi з ворогами не знав жалостi i що рука в нього не дрижала нiколи....  Незабаром прибiг схудлий i здичавiлий Заливай iз запискою Наталки. Пса виходили, i вiн побiг доганяти свою господиню, як велiло йому його вiрне собаче серце, без усякоï надiï наздогнати, але смiливi завжди мають щастя.   Коментар     Тигролови I. Багряного за жанром — пригодницький роман, який утверджує здоров'я, силу, лицарство i любов до людини та до свого народу. Це багатоплановий твiр, та насамперед — це своєрiдний протест проти порушення елементарних людських прав. Найвиразнiшi теми роману: трагедiя Украïни в тоталiтарному режимi; вiдображення впливу сталiнського терору на долю окремоï людини — молодого украïнського iнтелiгента, iнженера-авiатора Григорiя Многогрiшного, нащадка славетного гетьмана запорозького; показ жорстокостi й ницостi прислужникiв режиму; змалювання побуту й традицiй переселених у тайгу украïнцiв; романтичного кохання Григорiя i Наталки. Протягом усього сюжету роману йде двобiй мiж життям i смертю, добром i злом. Хоч зло часто перемагає, є надiя на краще майбутнє, бо його виборюють такi люди, як головний герой роману 1. Багряного Тигролови Григорiй Многогрiшний. IВАН БАГРЯНИЙ  (1906-1963) Майбутнiй письменник народився в с. Куземин на Полтавщинi (тепер Сумська обл.) у родинi муляра. Навчався у церковно-парафiяльнiй школi в Охтирцi, потiм у вищiй початковiй школi та в Краснопiльськiй художньо-керамiчнiй школi. У 1920 роцi хлопець став свiдком жорстокоï розправи чекiстiв з його рiдними. Юнаковi довелося i викладати малювання, i працювати на шахтах Донбасу, i редагувати газету. Побував у багатьох мiстах Украïни i Росiï, почав писати, вступив до органiзацiï селянських письменникiв Плуг. Протягом 1926-1930 рокiв. Iван навчався в Киïвському художньому iнститутi, але диплома не одержав через полiтичну неблагонадiйнiсть — писав iдеологiчно сумнiвнi вiршi, товаришував Iз такими ж неблагонадiйними письменниками. У 1928 роцi I. Багряний написав роман у вiршах Скелька. Його, як i наступнi твори, визнано iдеологiчно шкiдливим i вилучено з бiблiотек та книгарень, а самого автора 1932 року заарештували в Харковi й засудили на п'ять рокiв концтаборiв БАМЛАГу. У 1936 роцi Багряний утiк, переховувався в украïнцiв Зеленого Клину на Далекому Сходi. Через два роки повернувся на батькiвщину, був заарештований повторно. Витерпiв два роки нелюдськi тортури, але не зламався. У 1940 роцi з вiдбитими легенями й нирками був випущений пiд нагляд. Оселився в Охтирцi, працював декоратором у театрi, редагував газету; пiсля початку вiйни потрапив до народного ополчення, працював в ОУН. Випадково врятувався вiд нiмецького розстрiлу. Не подiляючи погляди УПА, емiгрував до Словаччини, потiм до Нiмеччини. Новий Ульм, де вiн оселився, став завдяки йому центром украïнського культурного вiдродження. Основнi твори I. Багряного — романи Тигролови, Сад Гетсиманський, Огненне коло, Людина бiжить над прiрвою та iн. Iвана Багряного посмертно реабiлiтовано лише в 1991 роцi, вiдтодi з його творами познайомилися й широкi кола украïнських читачiв.

Метки Тигролови, IВАН БАГРЯНИЙ, З ЛIТЕРАТУРИ XX СТ., Стислий виклад твору, Скорочено, Уривки, З ЛIТЕРАТУРИ XX СТ, ЛIТЕРАТУРИ, XX СТ, твiр, стислий, короткий, скорочено, уривки, основна, думка, переказ
Тигролови